24 лютого 2026 року – четверта річниця початку повномасштабної війни
Сьогодні минає 4 роки від початку повномасштабної війни росії проти України. І хоча наша боротьба за право жити на своїй землі, говорити своєю мовою, будувати своє незалежне майбутнє триває уже 12 років, останні 4 роки - змінили нас назавжди.
Це були 4 роки порятунку - коли незнайомі люди ставали рідними, коли волонтери ставали янголами-охоронцями, коли кожен із нас робив більше, ніж міг.
Це 4 роки незламності - не гучної, не показної, а щоденної. Тихої. Справжньої.
Це 4 роки втоми. Втоми, що накопичується в очах. У тиші після сирени. У короткому повідомленні: «Я в безпеці».
4 роки болю - за зруйнованими містами, за зламаними долями, за тими, кого вже не обіймеш. За дитинство, яке мало бути безтурботним.
4 роки страху - за тих, хто на фронті. За тих, хто під обстрілами. За тих, хто раптом перестає виходити на зв’язок.
Але водночас - це 4 роки стійкості. Бо ми навчилися жити під звуки тривог. Навчилися радіти простому слову «живий». Навчилися жити попри все. Працювати. Мріяти. Ми навчилися підтримувати одне одного так, як, можливо.
Ми вистояли. І стоїмо кожного дня. Завдяки тим, хто віддав своє життя, хто тримає тил, хто допомагає, підтримує, пам’ятає. Хто не дозволяє звикнути до війни. Хто говорить правду. Хто не здається і вірить.
Ці роки не лише про втрати. Це про гідність. Про єдність. Про народ, який довів усьому світові: його неможливо зламати.
І поки б’ється наше серце - б’ється Україна! І поки ми разом - ми непереможні!
Слава Україні! Героям Слава!
